Слов’янське меценатство: доброчесність

Продовження статті: Слов'янське меценатство: принцип безкорисливості

У наш час багаті люди часто носять маску благодійника і мецената, щоб підняти рівень свого авторитету й збільшити власну значущість у суспільстві. Тобто, творять «на показ», а не за особистим переконанням, віддають данину західній моді, а не діють за внутрішніми духовними спонуканнями. У них виходить так, як точно підмічено в книзі Анастасії Нових «Перехрестя»: «Усе життя людини — гра інтриг, суцільна гра ілюзій... Якою була за старих часів, так і залишилася незмінною. Тільки на рубежі тисячоліть людина почала більше масок на себе приміряти, ту ж саму дурість виявляти. Втратила вона себе зовсім у цій диявольській грі свого розуму. Думає, одягну ось цю красиву маску й нарешті знайду таке бажане щастя. І не помічає вона, бідолаха, який потворний вигляд має та маска. Не бачить вона свого відображення. Адже справжнє дзеркало в душі її заховане. А де ця душа в ній є, вона й сама не знає. Знала б, не страждала б так, не скидала б старі маски й не шукала б нових».

Наведу простий приклад награної благодійності. Ви не помічали, як деякі сучасні «благодійники» для того, щоб надати допомогу, наприклад, дитячому будинку (або збудувати лікарню, школу тощо), перед наданням цієї «допомоги» як правило, організовують фонд свого імені. Потім роблять дорогу рекламу по радіо та на телебаченні, усіляко привертаючи увагу громадськості й навіть просять громадян підтримати їх у цьому благородному пориві «хто чим може!» Але чи є це справді допомогою? Чи доходять всі ті кошти, які нібито повинні піти на добрі справи, до адресата? Щоб відповісти на це запитання, уявіть, що ви — заможна людина, яка захотіла допомогти тому ж таки дитячому будинку встановити пластикові вікна, щоб дітлахам було взимку тепло. Ваші дії? Усе дуже просто: ви йдете у фірму з виготовлення вікон, викликаєте замірювальника, платите гроші, чекаєте дня установки і контролюєте процес установки. І все! Тобто, якщо ви дійсно маєте на меті допомогти дітям, а не робити собі самому рекламу на їхньому горі, вам не потрібно засновувати фонди, не потрібно сурмити на пів країни, що ви збираєтеся допомогти дитячому будинкові! Тим більше, за величезні кошти, витрачені на рекламу, ви можете утеплити ще кілька таких самих дитячих будинків! Раніше взагалі вважалося непристойним говорити про те, кому ти допоміг, і скільки грошей на це пішло. Адже ви робите добро безкорисливо! Пам'ятаєте, як написано в Біблії, в «Євангелії від Матфея» (гл. 6, ст 1-4.): «...Коли твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить права, щоб таємною була твоя милостиня».

Що сталося з нашими меценатами? Вони міряють маску помилкового меценатства, ту егоїстичну модель, яка дуже поширена на Заході? Але ця модель передбачає не допомогу, а нахабне збагачення на чужій біді! Про яку безкорисливість тут можна говорити? Адже різниця між бажанням дійсно надати допомогу людям і жагою слави — величезна, як прірва. Головне питання в тому, чи відчують себе щасливішими від цієї потворної маски наші слов'янські люди? Сумніваюся. Бо слов'янському менталітетові ближча братська підтримка, безкорислива допомога! То чи не краще було б їм самим зірвати цю маску марнославства й заглянути у свою багатогранну душу, просто творити добро не заради себе, а заради інших? Маючи багатий внутрішній світ і творчий світогляд, відчуваючи величезну любов до людей та держави, меценати кінця ХІХ початку ХХ століть розуміли, що запорука благополучного розвитку суспільства, а отже й держави, полягає в людському ставленні один до одного, у підвищенні рівня освіти суспільства. Вони розуміли, що життя їх швидкоплинне. І в цьому сенсі вони намагалися залишити якомога більше корисного для людей, суспільства після свого відходу в інший світ. Адже дійсно, якщо ви заглянете в історію Києва, то побачите, що багато музеїв, які відвідують сучасні люди, будівель, де вони зараз працюють, мешкають, проводять дозвілля, зведено ще на початку ХХ століття на гроші багатих городян. Хочеться запитати, а що ж сучасне суспільство залишить після себе нащадкам?

Доброчесність — це особливий стан душі людини, щире бажання допомогти нужденним, а не награна маска благодійності. Очевидно, якщо скинути маски й звернутися до своєї душі, невичерпного джерела добра, люди зможуть знайти й відчути в ній ті чесноти, які насправді є в Людини з великої літери, якою й має бути справжній слов'янський меценат. Адже щедрість і широта слов'янської душі безмежні. Тож давайте відродимо і підтримаємо прекрасні традиції слов'янського меценатства. Можливо, тоді розквіт держави та суспільства не змусить на себе чекати.

Віктор Єфремов,
учасник Міжнародної громадської організації «ЛАГОДА»

Наверх
 
Нравится