Слов’янське меценатство: принцип безкорисливості

Проблем у державі і в кожного зокрема завжди вистачало. Традиційно стояла і стоїть дилема, де взяти гроші на лікування, на будівництво або ремонт того чи іншого, наприклад соціальної установи, лікарні, дитячого садка, музею тощо. Найчастіше ці проблеми вирішувалися за допомогою приватного капіталовкладення, у тому числі й багатих людей, так званих меценатів. Однак, чи завжди сьогодні можна порівняти слово «меценат» зі словом «безкорисливість»? Яким було меценатство в Україні і яким воно має бути, враховуючи менталітет слов'янського народу? Розібравшись у цих питаннях, можна зрозуміти, яким має бути суспільство, щоб з успіхом вирішувати поставлені завдання. А враховуючи наш неспокійний час, подібне осмислення особливо важливе. Адже воно дозволить дістатися до витоків нашого слов'янського менталітету і згадати цілком очевидні речі.

Згідно з енциклопедичними словниками, меценат — це багатий покровитель наук та мистецтв. Історія цього слова свідчить, що колись, за часів правління римського імператора Августа (63 р. до н.е. — 14 р. н.е.) жив багатий чоловік, який займався дипломатичною та політичною діяльністю, на прізвище Maecenas. Крім своєї державної служби, він допомагав і підтримував художників та поетів тієї епохи, в тому числі такого відомого нині давньоримського поета Горація. З часом прізвище Меценат переросло в загальне слово, яке почало асоціюватися з людьми, які займаються благодійністю, які допомагають людям мистецтва, а згодом і науки.

Багато слов'янських меценатів кінця ХІХ—ХX ст., наприклад, у тій же Російській імперії (до складу якої тоді ще входила Україна), були людьми дуже багатими й освіченими. Їх глибокий внутрішній світ, незвичний світогляд сприяли тому, що людина творила добро, як кажуть, від душі, безкорисливо допомагаючи людям. При цьому вони не ставили собі за мету прославитися або підняти авторитет у суспільстві завдяки меценатству. Ще не так давно, усього лише сто років тому у стольному граді Києві меценатами міста були такі особистості як С. Могильовцев (1846—1917), брати Демидови, сім'я Хоменків і багато інших. Наприкінці XIX століття цар Російської імперії Микола II створив дуже вигідні умови для роботи підприємців у Києві. Він встановив єдиний податок на прибуток у розмірі 13%! Наші сучасні бізнесмени можуть тільки позаздрити такій податковій політиці держави! Держава створила сприятливі умови для роботи підприємців, що, безумовно, згодом відіграло не останню роль у бажанні підприємців вкласти кошти в розвиток інфраструктури міста, підтримати матеріально армію і Вітчизну в Першій світовій війні.

Наочний приклад слов'янського меценатства — купець першої гільдії, дворянин, статський радник Семен Семенович Могильовцев (1846—1917). Він був вихідцем з родини брянських лісопромисловців, відомих багатьма благодійними справами. У 1876 р. переїхав до Києва, де розгорнув широку торгівлю лісом. Добре поставлена справа давала значний прибуток. Могильовцев цікавився історією, мистецтвом, мав велику колекцію книг, картин, був почесним опікуном Київського художнього училища, скарбником міського Товариства шанувальників старовини та мистецтв. Цей чоловік був серйозно захоплений слов'янською історією. Він подарував міському музеєві майже 200 предметів(!), знайдених під час розкопок. Дуже важливо, щоб меценат прагнув до самоосвіти! Тому що самоосвіта сприяє зміцненню моральних засад людини, розуміння сенсу життя, постановці високої мети та гуманного ставлення до суспільства. Могильовцеву не були чужі різні види меценатства: він допомагав відкривати лікарні, притулки. Але найбільше він тяжів до допомоги в підвищенні рівня освіти суспільства. У цьому сенсі він не тільки займав адміністративні посади в різних комітетах, а й активно вкладав гроші в будівництво освітніх та лікувальних закладів.

На кошти Семена Могильовцева була збудована лікарня на 40 ліжок (ріг Великої Васильківської та Лабораторної вулиць). До речі, під час Першої світової війни там був госпіталь Червоного Хреста. Могильовцев увійшов до комітету із заснування та розвитку знаменитого нині Київського політехнічного інституту, очолював комітети з будівництва Жіночої торговельної школи, Бактеріологічного інституту. Був головою ради Комерційного інституту, почесним опікуном Художнього училища, членом правлінь Київського благодійного товариства і Товариства поширення комерційної освіти, членом-опікуном Товариства швидкої медичної допомоги, скарбником Товариства старожитностей та мистецтва, членом інших громадських організацій. Але одним з найголовніших вкладів у просвітницьке життя Києва була споруда нової будівлі Педагогічного музею імені цесаревича Олексія, нині «Будинок учителя» на вулиці Володимирській, 57. Цей проект вартував меценатові 500 тис. рублів — величезні кошти на той час. Семен Могильовцев тоді сказав такі слова, які увійшли в історію: «Народна освіта завжди була близькою моєму серцю, і я тим охочіше піду на жертви, чим більше користі для народу можу очікувати від установи».

Для проведення благодійних заходів, прийомів, світських балів та вечорів Могильовцев збудував двоповерховий особняк. У ті роки будівництво було дуже дорогим задоволенням. На прохання самого мецената архітектор Ніколаєв втілив у цьому особняку унікальне стилістичне об'єднання Сходу й Заходу. Він створив своєрідне єднання різних світоглядів, виражених у стильовому оформленні кімнат будинку. Досі ця старовинна будівля, що знаходиться нині в Києві на вулиці Шовковичній, 17/2, захоплює відвідувачів. Нині в цьому старовинному будинку знаходиться філія Київського музею російського мистецтва, є галерея дитячих малюнків, проводяться цікаві екскурсії, під час яких професійні екскурсоводи знайомлять з незвичайною історією цього будинку, розповідають про його власника —слов'янського мецената Семена Могильовцева. Тут, ніби в продовження благородної справи засновника, проводяться різні виставки та концерти. Ви також можете відвідати цей історичний особняк (прим. ред. — музей «Шоколадний будиночок». Час роботи: 11—18, понеділок і четвер — вихідні, адреса: м. Київ, вул. Шовковична, 17/2...).

Продовження: Слов’янське меценатство: доброчесність

Віктор Єфремов,
учасник Міжнародної громадської організації «ЛАГОДА»

Наверх
 
Нравится