Лагода

Які асоціації виникають у вас при згадці імені Костянтина Едуардовича Ціолковського? Багато хто без зволікання скаже: «Ціолковський — батько космонавтики». Така відповідь і не дивна, адже Костянтин Едуардович — легендарна постать, чиї праці в галузі фізики, хімії, аеродинаміки стали потужними каталізаторами науково-технічного прогресу, в тому числі й у галузі космонавтики. Ціолковський — геній, котрий відкрив людству нові можливості освоєння космосу. Однак його внесок у розвиток цивілізації не обмежується одними лише науковими досягненнями. Як істинна Людина з великої літери, Костянтин Едуардович Ціолковський змінював світ на краще не лише своїми ідеями, але й, що особливо важливо, власним позитивним прикладом.

Але чи знаємо ми Ціолковського, не як ученого, а як «пристрасного викладача» (саме так він себе називав)? Що ми знаємо про його прагнення створити нову модель суспільства, засновану на культурно-моральних цінностях? І, окрім цього, що ми знаємо про нього, як про людину, котра подолала себе заради здобуття знань? Сьогодні, коли йде активний пошук моральних орієнтирів та гідних прикладів для виховання підростаючого покоління, дуже своєчасним є ближче знайомство з такою легендарною особистістю, як Костянтин Едуардович Ціолковський.

Людина, котра подолала себе

1869 рік. До першого класу Вятської гімназії, разом зі своїм молодшим братом, вступає звичайнісінький 12-річний хлопчик Костя. Та щось вирізняє його з-поміж однокласників. Геніальні здібності? Зовсім ні. Математичний талант? Ні. Відрізняє його від своїх однолітків і від брата дещо інше — глухуватість і проблеми зі сприйняттям інформації. Це є наслідком тяжкої хвороби, яку він переніс у ранньому віці. Вчителі пояснюють новий матеріал — він чує лише невиразні звуки. Викликають відповідати — йому лише в загальних рисах зрозуміло, про що йде мова. З роками стан слуху тільки погіршується. Несподівано батько втрачає роботу, що для сім'ї, в якій зростає 13 дітей, подібно до катастрофи. Посилює невтішну ситуацію і смерть матері, в 1870 році. Костя тяжко переносить цю трагічну подію. Внаслідок нервового стресу його хвороба невблаганно прогресує. Вже у третьому класі навчання стає неможливим. Хлопчика виганяють зі школи...

Нелегко було Кості впоратися з випробуваннями долі. Але в його житті змалечку постійно присутнє дещо таке, що слугує опорою і підтримкою. І це «дещо» — невичерпне і щире бажання пізнавати навколишній світ і творити, створювати щось нове своїми руками.

В умовах, коли помирає мати, відсутнє матеріальне забезпечення, прогресує хвороба, перед будь-якою людиною може постати подібний вибір: або стати жертвою обставин (що набагато простіше і не потребує затрат духовних сил), або ж подолати себе, засвоїти безцінний урок життя, розкрити в собі нові здібності. І Костя робить свій вибір. Всупереч усіляким тягарам і труднощам, він уже в ранній юності твердо вирішує направити всю свою увагу на пізнання і працю. І цей доленосний вибір дає свій позитивний результат.

Слідуючи обраному шляху, Костя старанно вчиться, самотужки опановує шкільну програму. Він студіює книги, які є вдома, читає все, що є доступним. Проблеми зі сприйняттям, що були властиві йому кількома роками раніше, поступово зникають. До 14-15 років у нього, як він сам потім напише, «прояснюється думка». У цьому віці він починає конструювати складні механізми, які вражають оточуючих: бігаючі іграшкові локомотиви, екіпаж з вітряком, що з легкістю рухається навіть проти вітру. Всі ці винаходи він створює самостійно, ще практично не знаючи фізики і не будучи знайомим із будь-якою технічною літературою. У цьому юному віці у Костянтина визріває ідея металевого аеростата, яка згодом розвинеться в ряд праць, які вчинили переворот в аеродинаміці.

У 16 років, відчуваючи потяг до знань, юнак вирушає до Москви, де продовжує свою самоосвіту в міській бібліотеці. До речі, в історії можна знайти чимало прикладів геніїв, які отримували освіту подібним чином: самостійно розшукували необхідні джерела інформації, багато читали, аналізували, вели записи.

Книги замінюють Костянтинові вчителів. Крім того, в бібліотеці він знаходить не лише знання, а й однодумців. На жаль, він змушений був жити в злиднях. Економлячи на їжі, він витрачає останні гроші на потрібну літературу й прилади для експериментів. Тим не менш, в суєті цих негараздів у нього є тверда опора — впевненість у тому, що своїми знаннями і працями він зможе дати людям дещо абсолютно нове, до цього просто немислиме; дещо таке, що здатне змінити життя усього людства на краще.

Захоплений цією ідеєю, Ціолковський з кожним роком своєї наукової діяльності проявляє дедалі більшу і колосальну працездатність. Одна за одною з-під його пера з’являються наукові праці: «Графічне зображення відчуттів», «Теорія газів» та інші. У 1882 році від Менделєєва Костянтин Едуардович дізнається, що кінетична теорія газів уже була відкрита 25 років тому. Це його дещо засмучує, однак не стає приводом для глибокого розчарування. Навпаки, він робить важливий для себе висновок: причина його непоінформованості — ізольованість від наукового співтовариства і відсутність доступу до сучасної наукової літератури, а отже, це слід виправити. Крім того, незважаючи на негаразди, вчений продовжує свої дослідження в галузі газів. У зв'язку з цією ситуацією показовими є наступні слова Ціолковського: «Ми маємо бути мужніми і не припиняти своєї діяльності з приводу невдач. Треба шукати їхні причини і усувати їх».

Доля продовжує випробовувати Ціолковського: невизнання робіт у колі вчених, пожежа в квартирі, що знищила його праці й моделі, смерть дітей (із семи дітей п'ятеро померли ще за його життя)… Життя не щадить Ціолковського, але він стійко долає всі труднощі, впевнено дивлячись у майбутнє і вірячи у власні сили. Вчений твердо перконаний: «Кожна істота має жити і думати так, ніби вона всього може досягти — рано чи пізно».

Результатом такого оптимізму й цілеспрямованості вченого стали його глобальні праці — такі, як «Теорія аеростатів», «Реактивні літальні апарати» та інші, присвячені проблемам космічних польотів і дирижаблебудування. В цілому він залишив нам близько 600 наукових рукописів, десятки популярних праць і найголовніше — власний приклад.

Костянтин Едуардович Ціолковський — приклад людини, яка, незважаючи на зовнішні перепони, завжди була вірною своєму внутрішньому прагненню до пізнання і праці на благо людства. Слідуючи цьому високому наміру, він зміг не лише знайти знання, існуючі на той момент в його діяльності, але й створити чималу кількість розробок, абсолютно нових для свого часу. Добре відома крилата фраза вченого: «Неможливе сьогодні стане можливим завтра». І зараз, у 2012 році, ми констатуємо факт: завдяки його працям неможливе стало можливим — люди літають в космос, активно освоюють простори Всесвіту. Ціолковський, безперечно, зробив науково-технічний прорив, який змінив долю усього людства. Але чи є цей прорив ключовим у долі самого генія?

Адже в контексті його життєвих труднощів можна відзначити, що головний прорив свого життя Костянтин Едуардович зробив ще в юності: він переборов себе, не дав панувати зневірі, злості, депресії. Він цілком віддався своїм кращим намірам і реалізувався як Справжня Людина.

Життя К. Е. Ціолковського наочно демонструє нам, яким чином прорив у свідомості однієї людини може призвести до прориву в розвитку цілої цивілізації. І це не дивно. Кожній людині, котра подолала саму себе, відкриваються ще більші можливості, які допомагають їй удосконалюватися і якісно змінювати навколишній світ.

Ганна Дубровська,
учасниця Міжнародної громадської організації «ЛАГОДА»