Лагода

Засоби масової інформації посідають особливу нішу в житті сучасного суспільства. Преса телебачення, радіо, Інтернет — усіх їх об’єднує одне поняття — «журналістика». Її соціальну роль важко переоцінити, адже часом від того, під яким кутом подана інформація, може залежати ставлення людей до тієї чи іншої події, формування їхнього світогляду, а отже, й долі цілого покоління. Журналістика в її сучасному вигляді, в основному, є лише тим слухняним інструментом, що сприяє формуванню певного способу мислення, моделі поведінки для широких мас. За допомогою сучасних друкованих засобів та зв’язку вона стрімко увійшла в життя та свідомість багатьох людей. Інколи люди сліпо довіряють усьому тому, що долинає до них з екранів телевізорів чи з різнобарвних сторінок газет. А між тим, кожній розумній людині варто замислитися: а чи робота сучасного журналіста якось сприяє творчим або ж руйнівним процесам в суспільстві?

Давайте спробуємо, відкинувши нав’язані стереотипи, поговорити про те, якою ми бачимо нинішню журналістику і якою вона стане, коли культурно-моральні принципи займуть чільну роль в суспільстві.

Журналіст — це професія, це покликання відшукувати цікаві факти, зіставляти різні точки зору, давати неупереджену оцінку і представляти все це людям. Гарний сюжет, вочевидь, не повинен нести в собі прямих настанов, невербальних дій диктора, особливих інтонацій чи наголосів, що схиляють людину до «потрібної» точки зору. Він має надавати простір для вибору та сприяти прагненню самостійно докопатися до суті тих питань, що людину зацікавили.

Я впевнений, що серед числа журналістів є дуже багато хороших людей, яким нині дуже непросто працювати «в системі» та говорити з екранів телевізорів лише те, що підготують редактори за вимогами замовників сюжетів. Інколи такі сюжети геть розходяться з поняттям «Совість» в очах тих же редакторів, дикторів, авторів статей. Але вони, що називається, «продовжують робити свою справу». І потім із сумом спостерігають, як їхні діти, рідні та близькі буквально захлинаються в цьому потоці неправдивої інформації, а часом і дуже страждають від почутої з телеекранів брехні. Ці люди бачать, як їхніми власними зусиллями усьому суспільству штучно нав’язується споживча модель поведінки, як формується певна (вигідна лише одиницям) система поглядів для молодого покоління, що аж ніяк не сприяє культурно-моральному розвитку соціуму. Тож бачимо своєрідний парадокс нашого часу: з одного боку — журналіст всіляко підносить суспільству деструктивну інформацію, з іншого ж — він прагне, як і будь-яка розсудлива людина, жити в оточенні гарних людей, зичить добра своїм дітям і близьким. Його дії розходяться з думками, а це в подальшому прирікає таку людину на внутрішні страждання. Але ж можна чинити й інакше...

Сьогодні майже усі провідні вітчизняні і світові теле-, радіокомпанії та друковані ЗМІ перебувають у приватній власності. Тож відповідно й уся інформація, що подається такими ЗМІ, чітко відфільтрована і відповідним чином змінена. ЗМІ, в їх сучасному вигляді — це, з одного боку, хороший інструмент в руках власника для маніпулювання масовою свідомістю, а з іншого боку — досить прибуткова справа, оскільки будь-яка стаття в газеті чи журналі, будь-який сюжет на телебаченні має чималу ціну. ЗМІ працюють за принципом споживчого суспільства: «хто платить, той і замовляє музику». Людина, вмикаючи телевізор, відкриваючи газету або сайт з новинами, хоче бачити правдиву інформацію, вона хоче знати про те, що доброго відбулося в її місті, країні або в світі. А замість цього їй підсовують «дещо» на тарілочці.

Та й самі журналісти (редактори, теле- і радіоведучі) добре розуміють, що вони часом говорять або пишуть неправду, іноді професійно спотворюючи істину так, що глядачам буває дуже складно розібратися, де Правда, а де Кривда. Та хіба ці журналісти, як і всі звичайні люди, такими є за своєю внутрішньою природою? І чи так підказує їм голос Совісті чинити?

Усі ми — люди і, образно кажучи, пливемо в одному човні у цьому світі. Так ось подібні дії журналістів та замовників, котрі нав’язують суспільству деструктивну інформацію, спрямовану на домінування споживчих стосунків між людьми, та на викорінення одвічних слов’янських традицій, є рівносильними тому, якби вони в цьому човні почали робити дірки і свідомо топити його, незважаючи на те, що на борту знаходяться і їхні діти.

У читача може виникнути питання: а що ж робити? Одна справа, коли молоді люди, вибираючи собі професію і усвідомивши, що ЗМІ — це «система», де тобі не завжди доведеться говорити правду, можуть вибрати собі інший шлях у житті. А інша справа — професійні за покликанням журналісти, які присвятили улюбленій справі цілі роки свого життя. Як їм піти проти усталених принципів роботи ЗМІ, як почати чинити по совісті в той час, коли рухомий рядок перед очима насичений брехнею, і ти поставлений в такі умови, що маєш це сказати в об’єктив телекамери? Або як не писати (не публікувати) в газеті статтю на основі неправдивої інформації, за яку замовник вже вніс оплату?

Відповідь проста: в будь-якій ситуації треба бути Людиною. Адже зовнішні обставини та умови, в яких живе людина, — це лише тимчасова перевірка її внутрішніх якостей. По суті, що змушує людину йти проти своєї Совісті? Страх. Страх втратити роботу, повагу колег, джерела фінансового доходу, а часом і життя... Але за цим страхом стоїть порожнеча — це ілюзія, сформована в голові людини, за допомогою вмілого маніпулювання її свідомістю. Давня мудрість говорить, що добра людина, яка живе за високими канонам Честі і Совісті, завжди знаходить своє гідне місце в житті, і завжди знаходить спосіб принести багато користі людям.

А якщо більшість журналістів відмовиться від участі в деструктивних інформаційних проектах, що стають на шляху творення, і в своїй роботі, перш ніж подавати інформацію широкій аудиторії, будуть задаватися питанням: «Розповів би я це своїм дітям?», тоді незабаром ЗМІ істотно зміняться. Варто розуміти й те, що, зважаючи на багаторічної традиції подачі інформації через ЗМІ, миттєво таких перетворень не досягти. Проте, як кажуть, «все велике починається з малого»: десь упустили провокаційне слово, десь не зробили невербальний жест, необхідний в сценарії телепередачі, десь змістили наголос і акцент, надавши сюжету інший відтінок. Добро можна творити, перебуваючи на своєму місці, — там, куди тебе закинула доля. І все залежить від внутрішнього вибору самої людини.

Вибір кожної окремої людини, а тим більше причетної до роботи ЗМІ, може істотно вплинути на майбутню картину світу.Судячи з усього, в майбутньому суспільстві з домінуванням культурно-моральних принципів журналістика зазнає істотних, але закономірних змін. Вона буде дійсно зосереджена на служінні суспільству і працюватиме лише заради його блага — без комерції і без замовної брехні. Вона сприятиме прогресу всіх сфер життя людини. Журналісту майбутнього, аби працювати в цій нелегкій і відповідальній сфері, необхідно в першу чергу самому відповідати тим високим моральним орієнтирам, яким він вирішив служити. І чим раніше — вже сьогодні — кожен журналіст, кореспондент, редактор або диктор почне змінюватися зсередини, стаючи при цьому Людиною, тим міцніше буде його фундамент для подальшого професійного і особистісного зростання, тим більше користі він зможе принести людям і дійсно зможе посприяти формуванню суспільства з домінуванням культурно-моральних принципів. Все в руках людей!

Володимир Оксененко,
учасник Міжнародної громадської організації «ЛАГОДА»