Cайти-друзі
Мы выбираем Жизнь

 Пантелеймон Цілитель - добра газета для добрих людей

І.М. Данілов «Остеохондроз для професійного пацієнта»

Вшановування Сонця древніми слов'янами

До наших днів збереглося кілька літописних і народних переказів про те, що сонце було шановане слов'янами. Найдавніша з них належить арабському письменникові Х століття Аль-Масуді. У своїй роботі «Золоті Луги», описуючи слов'янські храми, він зауважує, що в одному з них в куполі були зроблені отвори для спостереження точок сходження сонця, і що там були вставлені дорогоцінні камені з накресленнями, що пророкували майбутнє [1]. Інший арабський письменник Ібраїм бен-Весіф-Шах у своїх працях пише, що слов'яни вшановували сонце, і що один із слов'янських народів святкував сім свят, названих за іменами сузір'їв, найважливішим з яких було свято Сонця [2].

У літописах зустрічаються вислови, які побічно вказують на старовинні вірування наших предків до участі сонця в справах людських: «сего не потерпя солнце лучи скры» - «погибе солнце и бысть яко месяц, его же глаголют невегласи: снедаем солнце» [3].

За часів становлення християнства на Русі язичницькі вірування стараннями духовенства та представників влади стали поступово видозмінюватися. Наприклад, можна зустріти такі повчання Кирила Туровського: «Не нарицайте себе бога ни в солнце, ни в луне» [4], «луце же ли поклонятися лучю мрькнущему, нежь лучю безсмертному и богу створенну, а не Богу все створшу» [5]. Слов'яни зуміли об'єднати старі язичницькі вірування з новими християнськими. Слов'янська культура настільки глибока й багатошарова, що з покоління в покоління передавалися перекази про сонце як про істоту божественну. І, мабуть, тут не все так просто...

Адже в старовинних слов'янських казках кажуть, що Сонце є цар, що він володіє дванадцятьма царствами [6], і в кожному поставив паном одного зі своїх дванадцяти синів, дванадцяти сонць, що сам Цар-Сонце живе в сонці, а сини його живуть в зірках. Найцікавіше — слов'яни вірили, що сонце, передбачаючи нещасні події, дає знати про них людям і зупиняється на шляху чи ховається в хмарах. Крім того, вірили, що воно допомагає людям, але в той же час переслідує недостойних, що заслужили його немилість. Тут можна також згадати прислів'я: «Де сонце, там і сам Господь».

Сонце було шановане з одного боку як небесне світило, що знаходиться в середині світла, все висвітлює, і як Бог, як Цар-Сонце. Царство його слов'яни представляли десь за морем, у країні вічного літа і вічного життя, звідки насіння життя залітає й до нас, а палати його перебували на високих, священних горах (слово «чертог» з давньослов'янської перекладається як палата, хороми, палац). За віруваннями, там Цар-Сонце сидить на своєму пурпурному, золото-тканному престолі. Сім зірок ангелів-суддів і сім вісників, літають по світу в образі хвостатих зірок виконують його волю. Сонце було шановане як святий Владика неба, землі та людей. Вірили, що від нього залежать зірки й вітри, врожай та погода; вірили, що людям добрим сонце допомагає, а тих, хто схибив, - карає. Сонце також вважали захисником сиріт та покровителем сімейного спокою і щастя, тому кожна сім'я повинна була мати його образ. І найцікавіше, що до Сонця, як владики всього, зверталися з молитвою не тільки в біді чи хворобі, але й постійно, кожного дня [7].

Вчені й досі не можуть відповісти на запитання, чому число сім, а також сім божеств чи ангелів так часто зустрічається у віруваннях та міфології як слов'ян, а практично всіх стародавніх народів? Сім планет і сім днів тижня, сім коней сонця і сім ангелів-суддів, сім брам сонця Мітри, сім стад Геліоса, сьомий день кожного місяця, як день народження Аполлона, у стародавніх шумерів сім великих богів, що дивляться «в чарівне колесо руху Світу ... присуджуючи Долі людям», сім «Безсмертних Святих» на чолі з Ахура Маздою в зороастризмі, сім великих богів, що правили Єгиптом 12300 років, і, нарешті, сім Архангелів в християнстві (а в Православ'ї вісім!), у легендах східних народів сімка Бодхісатв Шамбали. Можливо, відповівши на це запитання, вчені несподівано для себе наблизяться до розгадки й інших таємниць?

До речі, давня слов'янська символіка містить в собі легендарну печатку Шамбали: сонце, сонце, всередині якого знаходиться зрізана піраміда і вгорі трикутник. Око, згідно з переказами, — це всевидяче око Бога. А трикутник означає поєднання трьох принципів побудови Всесвіту: Лотоса, Аллата і Бога (Мал. 1) [8], [9]. І навіть сьогодні чи не в кожному Православному храмі можна також зустріти цю незвичайну символіку, одним з важливих елементом якої є сонце! (Мал. 2)


Інші дослідження вірувань древніх слов'ян розповідають нам про те, що Сонце було шановане як син верховного божества язичницької Русі — Сварога. Але про все по порядку. В Іпатіївському літописі є такі слова: «И бысть по потопе и разделеньи язык, иоча царствовати первое Местром от рода Хамова, по нем Еремія, по нем Феоста, иже и Сварога нарекоша Егуптяне; царствующю сему Феосте в Егупте, во время царства его, спадоша клеще с небесе, нача ковати оружье». Тут слов'янський Сварог ототожнюється з давнім Феостом або Ефестом, Вулканом, Єгипетським Фта. Вулкан же є богом блискавок, коваль небесної, божественної зброї. Тут також варто звернути увагу на деякий зв'язок слов'янського пантеону богів з єгипетським, що підтверджують літописи. У цього верховного бога, бога блискавок, було ще й інше ім'я — Перун. Дослідники приходять до висновку, що Сварог і Перун суть різні назви одного й того ж божества [10].

Вважається, що верховне божество Сварог-Перун породжувало двох синів: Сонце і Вогонь. У наведеному вище тексті Іпатіївського списку літопису читаємо далі: «И по сем [тобто по Свароговому] царствова сын его, именем Солнце, его же наречуть Дажьбог… Солнце царь сын Сварогов, еже есть Дажьбог». Братом Сонця, сином Сварога, називається також і вогонь: «Огневи моляться, зовут его Сварожицем». І найцікавіше, що стародавні джерела називають слов'ян онуками Дажбога. . Наприклад, у «Слові о полку Ігоревім» сонце Дажьбог виступає дідом Слов'ян, і під цим ім'ям його величають і в народних піснях досі як Дід, Дідо. Відоме також і інше його ім'я – Ладо, що означає Світло, Краса, Мир, Любов, Радість. Приміром, у хорватів є така народна пісня: «Лепи Иво терга роже, тебе, Ладо, свети боже! Ладо, слушай нас, Ладо! Песме, Ладо, певамо ти, сердца наше клянемо ти: Ладо, слушай нас, Ладо!»; а в сербів є старовинна пісня, у якій люди благають Бога, щоб він сяяв: «сияй, сияй, боже!». Варто зауважити, що в ще давніші часи, часи матріархату, тобто верховенства Жіночого начала в суспільстві, слов'яни шанували богиню любові і блага Ладу.

Той факт, що Сонце вважалося дідом або батьком слов'янського народу, підкреслює і старовинна пісня, яка зустрічається з невеликими змінами в епосі всіх слов'янських народностей. Адже коріння в нас одне!

«Сонечко, сонечко,
Заглянь у віконце!
Твої дітки плачуть,
Пити, їсти просять».

Сенс цих простих слів, мабуть, куди глибший, ніж може здатися на перший погляд. Адже якщо слов'янський народ вважається онуком Сонця і знаходиться під особливим його заступництвом, то звернення до нього з проханням про пиття та їжі може трактуватися як прохання духовної їжі, без якої не може обходитися жодна людина на Землі.

За віруваннями наших предків, Сонце займає особливе місце і в устрої світу. Вважалося, що воно знаходиться в його середині. Наприклад, у сербів було повір'я, що за світом, де світить Сонце, тягнеться царство темряви. Це переказ, як і багато інших язичницьких, з приходом християнства лише видозмінився, не втративши своєї суті. Адже в якійсь мірі уявлення про те, що там, де не світить Сонце, де люди втрачають Віру і Любов до Бога, де відбувається порушення людиною будь-яких моральних принципів, там починається темрява. Причому варто звернути особливу увагу на те, що темрява наступає насамперед усередині самої людини — не десь зовні, невідомо де, а саме всередині. Тому в Біблії й написано: «Хто в Любові, той у Бозі, і Бог у ньому, бо Бог і є сама Любов».

Цікавий також той факт, що з прийняттям християнства на Русі, відбулася підміна понять. Наприклад, ми вже говорили про те, що божество Сонце іменувалося як Ладо, означаючи Світло, Мир, Красу, Любов. Тобто люди використовували це ім'я в позитивному значенні. Після ж прийняття християнства ім'я Ладо перейшло в ім'я біса і тим самим отримало негативний відтінок. У народі кажуть: «іди до Ладу» або «до Ляду», замість «іди до біса». Тому якщо раптом у житті Ви почуєте на свою адресу слова «іди до Ладу», », то можете тільки зрадіти, оскільки насправді Вам вказують шлях до божества Світла й Любові.

Отже, ми розглянули основні старослов'янські вірування в Сонце як божество. Ця інформація цінна для нас у тому сенсі, що під уявною примітивністю і наївністю поглядів ховаються глибокі пласти сокровенних знань, які зустрічаються в культурі всіх стародавніх народів, від шумерської цивілізації до Стародавнього Єгипту, від індіанців Америки до Китаю та Індії. А раз у віруваннях древніх народів є стільки спільного, може, й джерело у них одне? Крім того, пізнання одвічної слов'янської культури дозволить нам зрозуміти, що сучасні кордони, які розділяють різні слов'янські народності — це лише тимчасове і штучно створене. Адже стародавні арабські та грецькі мандрівники, відвідуючи різні регіони, населені слов'янами, зауважували — у культурі та побуті у слов'ян від півдня до півночі, від сходу до заходу практично не було розходжень. Але це тема наших наступних публікацій.

Літературні джерела:

[1] M. Charmoy, Relation de Mas’oudy etc. Memoires de l’Acad. Imper. des Sciences de S. Petersb. VI-eme serie. Tome II. 1834, стр. 320.
[2] M. Charmoy, стр. 326.
[3]. Лаврентія. Літопис. Повне СОБР. Років. I, стор 71.
[4]. Москвітянін, 1834, I, Матеріяли, стор 243.
[5]. Рукопис XVI ст. Поведанія спасенні.
[6]. Макаров, «О солнечных царствах», Рус. Предания II, стр. 103.
[7]. И. Срезневский, «Об обожании Солнца у древних славян», Журнал Мин. Нар. Просв. 1846 г., №7.
[8]. Анастасія Нових, «Перехрестя», Київ, 2004 р.
[9]. Анастасія Нових, «Птиці і камінь», Київ, 2004 р.
[10]. C.М. Соловьёв, «Очерк нравов, обычаев и религии славян, преимущественно восточных, во времена языческие», 1849 р.

Далі буде...

Володимир Оксененко

Наверх
 
Нравится

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вшановування Сонця древніми слов'янами

Вшановування Сонця древніми слов'янами

До наших днів збереглося кілька літописних і народних переказів про те, що сонце було шановане слов'янами. Найдавніша з них належить арабському письменникові Х століття Аль-Масуді. У своїй роботі «Золоті Луги», описуючи слов'янські храми, він зауважує, що в одному з них... Читать далее...

Оставить комментарий

Липа - символ слов'ян і національне дерево Чехії

Липа - символ слов'ян і національне дерево Чехії

На перший погляд, липа нам здається звичайним деревом, звичним для міст і сіл, ареал поширення якого поширюється мало не до самого полярного кола. Однак багато хто навіть не здогадується, наскільки міцно вона увійшла в нашу слов'янську культуру, і які таємниці... Читать далее...

Оставить комментарий

Аркаїм - спадщина Сонця

Аркаїм - спадщина Сонця

Так вже склалося, що нинішньому обивателеві посилено нав'язуються всілякими засобами масової інформації моральні цінності західного світу. Живучи в атмосфері постійної інформаційної обробки, люди підсвідомо починають вважати все західне кращим, а свою культуру незначною і несуттєвою. Кращі продукти, краща історія, краще... Читать далее...

Оставить комментарий

Лада - слов'янська богиня Любові та Блага

Лада - слов'янська богиня Любові та Блага

Культ жіночого начала у віруваннях давніх слов'ян має глибоке коріння, що йде ще з часів пізнього палеоліту, коли, як відомо, з'явилася людина сучасного типу - кроманьйонець. Учені, аналізуючи дані археологічних розкопок на території України, зробили висновок, що у кроманьйонців був... Читать далее...

Оставить комментарий

Завіса таємниці слов'янських знаків

Завіса таємниці слов'янських знаків

Напевно, кожному з нас знайомі імена таких видатних реформаторів IX століття як брати Кирило та Мефодій. Завдяки цим людям, ми можемо легко передавати один одному інформацію: одні скласти її в зрозумілі символи, а інші — з легкістю її сприйняти. У... Читать далее...

Оставить комментарий

Мир починається в думках кожної людини

Мир починається в думках кожної людини

МИР — таке коротеньке слово, а як багато воно в себе вміщує! Є кілька значень цього слова. Мир  - це Всесвіт , Земля, людське суспільство. Мир  - це згода, спокій, відсутність сварок. До цього й прагне МГО «ЛАГОДА», метою... Читать далее...

Оставить комментарий

Люди, глагольте добро!

Люди, глагольте добро!

«Люди, глагольте добро!», - cаме так звучить гасло Міжнародної громадської організації «Лагода». І це не випадково. Слово «ЛАГОДА» містить три приголосних літери: Л, Г, Д. Як відомо, у праслов'янській абетці кожна буква була не просто символом, а й несла світоглядне... Читать далее...

Оставить комментарий

Loading
Соціальні ролики ДоброТи

Підпишіться на розсилку свіжих новин.
Введіть Ваш E-mail:

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Templates by PWC, fatcow review by WebHostingTop